Як під Києвом вирощують чорну ікру і борються з Китаєм. Смілива історія
В Україні працюють осетрові ферми. Скільки можна заробити на дорогому делікатесі?
Уже дев'ять років батько і син Юрій та Антон Яременко вирощують під Києвом один з найдорожчих в світі делікатесів - чорну ікру. Щороку дві площадки належить їм аквафермах Bester випускають на ринок 800 кг делікатесу. Велика частина продукції йде на експорт.
Вони планують відбити вкладений в проект $ 1 млн і вивести в плюс осетровий бізнес в нинішньому році, через цілих 10 років після старту.
Чи є у них шанси?
З медіа в водний світ
Одинадцять років тому перед відставним військовим Юрієм Яременко стояв непростий вибір. На той час він уже попрацював у прес-службі Міноборони, видавав військовий журнал "Камуфляж" та навіть відкрив власне піар-агентство "Прес-кіт".
Але медіа та реклама набридли - хотілося зайнятися чимось абсолютно новим. Яременко-старший вирішив випробувати себе в сільському господарстві. І не поодинці. "Коли батько вирішив залишити піар і піти в агросектор, то запропонував мені приєднатися, створити сімейну компанію", - розповідає Антон.
Залишилася дрібничка: зрозуміти, чим зайнятися. Відповідь прийшла несподівано. Під час одного з перельотів в бортовому журналі Яременко-молодший прочитав, що 90% ікри в США імпортують з Азії.
Батько і син навели довідки. Виявилося, український ринок на той момент був практично вільним. Чому не ризикнути? На дворі був 2011 рік. Яременко взялися за роботу.
Для розведення осетрів підібрали місце неподалік від Києва - у Трипіллі, в водах Канівського водосховища. "Перші чотири роки в господарство припадало лише вкладати", - говорить Антон. Мальки, обладнання, корм, оренда водойми - все це перепадало в копієчку. Жили на заощадження від минулих бізнесів.
"Можна було б продавати рибу, але з маржею 5-10%. Якщо виробляти ікру, маржа - близько 50%, - розповідає Яременко. - Ми пішли іншим шляхом незважаючи на всі ризики".
Свої перші "ікряні" гроші підприємці заробили на п'ятий рік - продали перші 200 кг ікри з власної осетрової ферми. Зібравши "урожай", розширилися і обладнали другий майданчик в Ржищеві.
Скільки це коштувало? "Бюджет ніхто не вважав, я думаю, більше $ 1 млн уже витратили", - розповідає Яременко-молодший, який зараз керує сімейним бізнесом.
Найдорожча стаття витрат, за його словами, - садкові лінії - пристрої з мережами, якими обмежують межі існування риби, щоб та не пішла в річку. Кожна конструкція коштує до $ 10 000. Багато йде на корм для тварин, який підприємці купують Європі.
Яременко зізнається: власних грошей бракує, тому беруть і кредитні - приблизно 50/50.
Складний бізнес
В Україні щорічно продається близько 2500 кг ікри, розповідає Антон Яременко. Проводять її мінімум шість офіційних компаній: Осетер, Black Sea Caviar, Ukrainian Caviar Berry, Kind Fish, Біосила.
"Пропозиція в рази перевищує попит - велика частина виробництва йде на експорт. Обсяг продажів Bester всередині країни - близько 200 кг в рік», - розповідає Антон.
Хто тримає ринок? "80% внутрішнього споживання - китайський продукт, - говорить Яременко. - І попит постійно падає". На своїх потужностях дешеву китайську ікру також фасують легальні виробники, стверджує він.
Китайці і завжди демпінгували, але останнім часом додався новий чинник. Раніше вони продавали кілограм чорної ікри по $ 200 за кілограм. Коронавірус обвалив ціну до $ 100, каже підприємець.
Яременко впевнений: якби на китайську ікру діяли мита, українським виробникам було б легко. За його словами, справедлива ринкова ціна 50 грамової баночки натуральної чорної ікри в Україні - від 1000 грн, або від 16 000 грн через кг. З такими цінами всередині країни конкурувати нереально, запевняє він.
Ще один ризик ікряним бізнесу - гормональна технологія виробництва ікри, так звана сдойка. За словами співвласника Bester, в природних умовах риба дозріває 12 років. Частина виробників вколюють гормони для якнайшвидшого дозрівання ікри, щоб прискорити цикл і здешевити продукт. "Ми так не робимо - ікра виходить зовсім інша, несмачна, - запевняє Яременко. Але українському споживачеві не до вишукувань - він рідко помічає різницю. Третя складність у розвитку - дистрибуція. Зараз ікра виробництва Bester продається тільки в преміальних магазинах. З половини великих мереж в наприкінці 2015-го компанія пішла - працювати стало невигідно. "у договорах, крім штрафних санкцій за зрив поставок, прописаний пункт: продукт дається під реалізацію. Це означає, що непроданий товар повертається постачальнику ", - розповідає Яременко. Повернення Bestera досягали 80% поставок - 8 банок з 10-ти." Ми порахували, скільки ікри нам довелося утилізувати, і вирішили, що не будемо працювати в збиток ", - говорить бізнесмен. Ставка на експорт Якби осетрова ферма працювала тільки на український ринок, вона б швидко розорилася. Рятує експорт - його частка в загальному обсязі досягає 70%. Експортні ринки Яременко почав шукати, як тільки ферма вийшла на стабільні обсяги виробництва. Спочатку розглядали Європу, так простіше з логістикою. Щоб отримати європейський сертифікат, підприємці вклали $ 380 000 в виробничий цех, який працює за європейськими стандартами. у 2017-му перша партія української ікри поїхала до Франції. Через два роки, в 2019-м, реалізували ідею десятирічної давності - ікра Bester з'явилася в американських магазинах.
Вдома - краще
У найближчий рік має намір укрупнити своє господарство, зосередивши всі потужності в Ржищеві - сюди хочуть перевезти першу виробничу площадку.
В Трипілля, розповідає підприємець, рибоводів загрожують вижити. Опоненти - місцева пісочна мафія, для якої локація біля берега Канівського водосховища - ласий шматочок.
Крім того, трипільська аквафермах оформлена як господарство для вилову риби в частині водойми. "Ми працюємо, ніби лівою ногою чешем праве вухо. У нас зареєстровано морське господарство для вилову риби та зарибліванія в водосховище", - говорить він. У такому господарстві дозволено встановлювати садки для перетримки риби. А у Яременко саме в цих садках і ведеться бізнес - ростуть осетри. "Ніхто нічого не виловлює, але ми зариблює частина водойми, як належить за договором", - пояснює він.
Власник осетрової аквафермах пояснює: в Україні немає законодавства, яке дозволяє взяти в оренду частину водойми загальнонаціонального користування. І галузевої закон "Про аквакультуру" такої можливості теж не передбачає.
На відміну від Трипільської майданчики, аквафермах в Ржищеві - у власності підприємців.
Важливий нюанс, який напевно спрощує роботу: місцевої фермою вони володіють в партнерстві з депутатом Ржищевського міськради, армійським другом Яременко-старшого Дмитром Рудковським.
Яременко зізнається: не раз замислювався про те, щоб перенести бізнес за кордон. Але поки до переїзду не готовий - занадто дорого. А ще - вивчення нового ринку, отримання дозволів на роботу в іншій країні, все це - чималі витрати.
Вести бізнес вдома комфортніше.